<< Главная страница

ЕНЕ&IUML;ДА



Категории Iван Котляревський ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал (Поема) Частина I Пiсля того як греки спалили Трою, Еней [один iз героïв Троянськоï вiйни в античнiй лiтературi] з деякими троянцями, зробивши човни, поплив морем. Але Юнона, дружина Зевса [царя богiв i людей, бога неба, грому i блискавки], була на сторонi грекiв i дуже не любила Енея: Давно уже вона хотiла, Його щоб душка полетiла К чортам, i щоб i дух не пах. Не любила Юнона Енея за те, що був троянцем, i за те, що мамою Венеру звав. Венера [давньоримська богиня краси i кохання] пiдчас Троянськоï вiйни була на боцi троянцiв. З неба Юнона побачила, що Еней на морi, взяла хлiб iз сiллю i помчала до Еола [бога вiтрiв], щоб той здiйняв на морi бурю i потопив Енея i його людей, а за це пообiцяла: За сеє ж дiвку чорнобриву, Смачную, гарну, уродливу Тобi я, далебi, що дам. Еол порозпускав усi вiтри — Борея, Нота, Зефiра, Евра, — однак плата була дуже спокуслива, i вiн виконав прохання Юнони. Вiн зняв на морi страшну бурю, чим викликав морську хворобу у людей Енея, та i за борти багато попадало. Тодi Еней звертається до Нептуна [бога морськоï стихiï], щоб той йому допомiг: Я Нептуну Пiвкопи грошей в руку суну, Аби на морi шторм утих. Нептун, почувши Енеïв голос, нагримав на вiтрiв, бо вони вторглися у його царство. Коли випогодилось, троянцi почали готувати обiд: Тут з салом галушки лигали, Лемiшку i кулiш глитали I брагу кухликом тягли... Троянцi любили поïсти i випити, а пiсля цього i поспати. За штормом спостерiгала Венера i вирiшила пiти до Зевса на поклон iз проханням: Зевес тодi кружав сивуху I оселедцем заïдав; Вiн, сьому випивши восьмуху, Послiдки з кварти виливав. Венера запитала Зевса, чим так перед ним завинив Еней, що Юнона ледве не згубила ïï сина. Зевс не розумiв тривоги Венери, оскiльки доля Енея уже була вирiшена i нiхто не мiгïï змiнити, бо Зевс велiв йому ïхати до Риму i: Еней збудує сильне царство I заведе своє там панство; Не малий буде вiн панок. На панщину весь свiт погонить, Багацько хлопцiв там наплодить I всiм ïм буде ватажок. За планом Зевса Еней заïде до Дiдони [карфагенськоï царицi], там вiдпочине, погуляє, але все буде так, як Зевс сказав. Венерi ж не має чого журитися, так заспокоював ïï Зевс. В цей час Еней пливе морем, аж йому набридло, i вiн навiть пожалiв, що не помер у Троï. Потiм троянцi побачили берег, до якого i пристали. Недалеко вiд берега Еней побачив мiсто: В тiм городi жила Дiдона, А город звався Карфаген... Побачивши троянцiв, Дiдона запитала, хто вони, звiдки i чого приïхали в ïï царство. Троянцi розповiли, як i чому вони плавали з Енеєм, поки не пристали до Карфагена, i просили бути ïï милостивою до них, бо вони охляли, обiрвались i зголоднiли. Розчулена Дiдона влаштувала на честь Енея i троянцiв бенкет, де ïли з полив'яних мисок свинячу голову до хрiну, кулiш, кашу i пили кубками слив'янку, мед, пиво, брагу, сирiвець та iншi напоïi страви. Гостей розважали музики (сопiлка, дудка), якi грали до танцiв. Весь день минув у танцях, розвагах, гуляннях: Ввесь день весело прогуляли I п'янi спати полягали... На ранок Дiдона, гарно вбравшись, знайшла одяг i для Енея: Штани i пару чобiток, Сорочку i каптан з китайки, I шапку, пояс з каламайки, I чорний шовковий платок. I знову, як i минулого дня, загуляли: ...Дiдона ж тяжко сподобала Енея так, що i не знала, Де дiтися i що робить. Закохана Дiдона робила все, щоб Еней забув про своє лихо, вигадувала рiзнi iгрища, — щодня пили i гуляли: Були троянцi п'янi, ситi, Кругом обутi i обшитi, Хоть голi прибрели, як пень. Троянцi ходили по вечорницях, веселились увесь час — отак i жили. Еней зовсiм забув про Рим, куди мав ïхати, щоб заснувати там своє царство. Зо два роки провiв Еней у Дiдони. Аж якось ненароком Зевс з Олiмпа глянув на землю i побачив, як гуляють троянцi, розлютився i послав Меркурiя [бога торгiвлi, що виступав у ролi вiсника Зевса] до Карфагена нагадати Енеєвi, що вiн має робити. Меркурiєвi треба було доложити сил, щоб розлучити Дiдону з Енеєм. Вiн прийшов до Енея i сказав: А ну лиш, швидше убирайся, З Дiдоною не женихайся, Зевес в поход тобi сказав! Еней знав, який буває в гнiвi Зевс, тому зiбрав троянцiв i наказав збиратися в дорогу. Асам склав своï речi i чекав ночi, щоб вiдплити i не прощатися з Дiдоною, бо прощання було бтяжким. Але Дiдона це розгадала i була напоготовi, коли Енєй думав, що вона спить. Цариця дорiкала Енеєвi за таку вiдплату за життя у неï, плакала i лаяла Енея: Мандруй до сатани з рогами, Нехай тобi присниться бiс! З твоïми сучими синами, Щоб враг побрав вас, всiх гульвiс, Щоб нi горiли, нi болiли... Щоб ви шаталися повiк. Еней побiг вiд розлюченоï Дiдони, сiв у човен i поплив. Дiдона тяжко зажурилась, Ввесь день не ïла, не пила; Все тосковала, все нудилась, Кричала, плакала, ревла. Вона не могла забути Енея, страждала вiд кохання до нього. Одного разу вночi, коли мiсто спало, Дiдона на своєму городi пiдпалила сухий очерет, розвела великий вогонь i сама себе спалила. Покiйницi не видно стало, Пiшов од неï дим i чад! — Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила, Послала душу к чорту в ад. Частина II Еней плив синiм морем, тужив i обливався слiзьми, почувши, що вона спалила себе, однак сказав: Нехай ïй вiчне царство, Менi же довголiтнє панство I щоб друга вдова найшлась. Пливли троянцi морем, аж ось одного разу знову на морi знялася буря i нагнала на них страху. Палiнур, керманич Енейового вiйська, сказав, щодо Риму вони не допливуть, що потрiбно пристати до берега i пiдкувати кораблi. Недалеко вiд них була сицилiйська земля, де правив цар троянського походження на iм'я Ацест, що заснував на островi Сицилiя мiсто Сегесту: Ми там, якдома, очуняєм I, яку себе, загуляєм, Всього у нього вдоволь єсть. Так i зробили. Ацест частував троянцiв вiд душi салом, ковбасою, хлiбом, горiлкою, гречаними з часником пампухами тощо. Цей день, коли Еней приïхав до Ацеста, був днем смертi Анхiза — Енейового батька. Еней схотiв обiд справляти i тут старцiв нагодовати, тобто справити по Анхiзу, який згорiв вiд горiлки, поминки. Троянцi пiдтримали бажання Енея i готувалися до поминок, закупивши ïжу i горiлку, варили страви i пекли: Баранiв тьма була варених, Курей, гусей, качок печених, Досита щоб було всiм ïсть. Щедро пом'янувши з народом батька, Еней в одежi лiг i не роздiгся, пiд лавкою до свiту спав. Проснувшись, знову пили, влаштовували iгрища, бiйки. Два богатирi: Дарес — троянець, та Ентелл — сицилiйський герой, надумали вчинити поєдинок на смерть. В цей час на Олiмпi до Зевса зiбрались на обiд гостi. Вони там пили, забавлялись, аж прибiг Меркурiй i попросив богiв втрутитися в земнi справи в Сицилiï. Побачивши бiйку Дареса i Ентелла, Венера благала Зевса зберегти життя троянцю. А за Ентелла заступився син Зевса Ба-хус, бо полюбився йому Ентелл тим, що сивуху так, як брагу, хлище. Зевс гримнув на Венеру i Бахуса i велiв не мiшатись до кулачних боïв. До знесили бились воïни, перемiг Ентелл, якому Еней трохи не цiлу гривну подарував [мiдна монета, що у XVIII — XIX ст. дорiвнювала 3 копiйкам]. Потiм Еней велiв привести ведмедiв, щоб забавляли народ. Поки народ гуляв, а боги дивились на це, Юнона пiшла до Iрисi [посередниця мiж богами i людьми, прислужниця Юнони] i щось на вухо ïй шепнула, щоб не почули боги. Iрися спустилася в Сицилiю, туди, де були троянськi човни. Перетворившись на одну iз жiнок, вона порадила iншим пiдпалити човни, щоб досадити п'яним чоловiкам: Великий тяжко був пожар... Еней, помiтивши пожежу, велiв всiм бiгти до човнiв, а сам вiд страху так розлютився, що почав лаяти богiв: i Венеру, i Зевса, i iнших за те, що допустили пожежу. За все лаяв ïх Еней, а потiм попросив пустити з неба бурю. I тiльки попросив — з неба пiшов дощ i в годину весь пожар залив. Не всi троянськi човни згорiли, i тому Еней думав, що йому робити: чи пливти до Риму, як велiв Зевс, чи зостатися тут, в Сицилiï, бо Зевс допустив пожежу флоту, — i все нiяк не мiг прийняти рiшення. Охрiм, з троянськоï громади, порадив йому поспати, а потiм вже приймати рiшення. Заснувши, Еней побачив у снi батька Анхiза, який сказав синовi, що його послали боги: Щоб ти нiтрохи не журивсь, Пошлють тобi щасливу долю, Щоб учинив ти божу волю I швидше в Рим переселивсь. Батько радив залишити Сицилiю i пливти, i не журитись, а також прийти до нього в пекло обмiркувати якусь справу. Прокинувшись, Еней велiв наступного дня збиратися в дорогу, а сам пiшов до Ацеста подякувати за гостиннiсть. Троянцi цiлий день збирались, а другого дня вранцi вирушили морем до Риму. Венера, побачивши троянцiв на морi, пiшла до Нептуна на поклон, щоб не втопив ïх у волнах. Нептун пообiцяв Венерi, iдо Еней на морi буде в безпецi. Частина III Подорож морем Енею вже добряче набридла, i вiн не вiрив вже нi богам, нi батьковi. Вiтри дули вслiд човнам, що гребцi i весла положили та спiвали пiсень козацьких, гарних запорозьких: Про Сагайдачного спiвали, Либонь, спiвали i про Сiч... Довгенько плавали по морю, а згодом i землю стало видно, до якоï троянцi i пристали. То була Кумська земля [Кум — мiсто — держава античних часiв на пiвднi Iталiï]. Троянцi швидко побратались iз мiсцевими жителями (пiвденна Iталiя) i почали гуляти. Знову вечорницi, iгрища: Тут всi по волi забавлялись, Пили, i грали, женихались. Еней же був зажурений, бо йому снилися батько та Плутон, бог пiдземного царства, i вiн залишив троянцiв гуляти, а сам пiшов по полях шукати дорогу до пекла. Дiйшов до лiсу, а там: На нiжцi курячiй стояла То хатка дуже обветшала I вся вертiлася кругом... Еней став викликати господаря. Через деякий час вийшла з хати бабище старая: Крива, горбатая, сухая Заплiснявiла, вся в шрамах, Сiда, ряба, беззуба, коса, Розхристана, простоволоса... Еней, побачивши таку господиню, не знав iз ляку, де стояв. Це була Сiвiлла — жiнка — пророчниця. Вона сказала, що давно чекає на Енея, що про його прихiд боги сказали та i батько Анхiз до неï приходив. Сiвiлла давно живе на свiтi i багато всього знає. Вона повела Енея до каплицi помолитись, порадила Енеєвi пообiцяти Фебовi — богу сонця — телицю i золотого та i Сiвiллi щось щоб дав, то i шлях до пекла покажуть. Еней з Сiвiллою молились, Сiвiллу добряче трясло, що синя, наче бу-бен, стала, а коли трохи очуняла, то передала вiдФеба наказ, що доля нелегка чекає Енея i його вiйсько, що не заспокоïлася ще Юнона, що ще намучаться троянцi, але все буде так, як вирiшили боги на своïй олiмпiйськiй радi. Еней вислухав ïï, його ця промова не задовольнила i не дала нiчого нового, тож вiн i попросив Сiвiллу провести його до батька, за двi спiдницi. Сiвiлла каже Енею про платню, щоб вона почала думати, як провести його в пекло: Ти знаєш — дурень не бере; У нас хоть трохи хто тямущий, Умiє жить по правдi сущiй, То той, хоть з батька, то здере. Сiвiлла радить Енеєвi зломити з найвищого дерева в лiсi гiлку, бо без неï не можна буде вийти назад. Як Еней зламає гiлку, то потрiбно, не оглядаючись, повертатись назад. Еней так i зробив. Довго в лiсi шукав кислицю високу [яблуню], потiм за гiлку смикнув i одчахнув i побiг з лiсу до троянцiв. Вiдпочивши, велiв троянцям збирати здобич в жертву Плутону i всiм, хто пеклом править. I коли прийшла Сiвiлла, то велiла попрощатися з троянцями, взяти на плечi клунок iз хлiбом i йти до пекла. I ось Еней iз Сiвiллою вирушили у путь. Дiйшовши до гори якоïсь, вони знайшли нору i пiшли пiд землю темнотою. Це була вулиця у пекло, на якiй жили Дрiмота, Зiвота, Смерть, аза ними в ряд стояли: чума, вiйна, холод, голод i всi iншi мирськiï лиха. Були тут злi жiнки, свiкрухи, мачухи, сердитi чоловiки, шурини, брати та iншi злиднi. Були тут неправеднi суддi й iсправники, секретарi та iншi чиновники, квартал був цiлий волоцюг, п'яниць, розпутниць. Енеєвi було страшно, i вiн хватавсь за Сiвiллу. Згодом вони прийшли до рiчки Стiкс, через яку була переправа до пекла. Перевiзник Харон перевозив людей не всiх, а за своïм вибором, маленьким човном. Сiвiлла розказала Хароновi, кого i для чого веде в пекло, i той перевiз ïх, за роботу взяв пiвалтина [алтин = 3 коп.] i показав, куди iти далi. Трохи пройшовши, Еней i Сiвiлла побачили пса, який мав три голови. Пес охороняв дорогу в пекло i, забачивши Енея, почав гарчати. Еней злякався i тiкати. А Сiвiлла кинула собацi хлiб, i поки той його ловив — вони проскочили з Енеєму пекло: Там все поблiдло i поблекло. Нема нi мiсяця, нi звiзд... Смола там в пеклi клекотiла... В смолi сiй грiшники сидiли I на огнi пеклись, горiли Хто, як, за вiщо заслужив... Наприклад, пани там тяжко працювали, все робили, за те ïх мордували, що людей вважали за скотiв. За панами наглядали чорти i лупцювали ïх залiзним пруттям. Брехуни лизали гарячi сковороди, скупим вливали розтоплене срiбло в рот; батьки, якi синiв не вчили, кипiли в нефтi в казанах... Еней там бачив щось немало Кип'ячих мучениць в смолi, Як з кабанiв топилось сало, Так шкварилися сi в огнi... Еней побачив там Дiдону, почав до неï говорити, женихатися, однак Сiвiлла наказала не вiдставати вiд неï. Далi Еней побачив своïх вбитих землякiв — троянцiв, з якими теж почав реготати i розповiдати всяку всячину. Гурт знову розiгнала Сiвiлла. Нарештi дiйшли до царського дому Плутона. Пiшли з дарами до господаря. У Плутона у дворцi теж жили грiшники. I тут Еней запитує у Сiвiлли, чому нiде немає його батька. Та пояснила, що Анхiз — божоï кровi i за велiнням Венери, де схоче — буде там i жить. Коли ж знайшли Анхiза, вiн забрав Енея до своєï господи, а ворожки переказали Енеєвi його долю. Од його має розплодитись Великий i завзятий рiд; Всiм свiтом буде управляти... Повороживши, Еней попрощався з батьком, i з Сiвiллою повернувся назад на землю до троянцiв. Частина IV Сiвiлла отримала вiд Енея 12 шагiв [шаг — дрiбна монета], розпрощалася з ним. Еней, щоб не мати бiльш неприємностей вiд Юнони, вiдплив iз троянцями з Кумськоï землi. Деякий час вони пливли тихо. На морi згодом пiднялася буря, знову почало колихати човни, що дуже налякало троянцiв. Коли ж вiтер вгамувався, вони лягли вiдпочити. А прокинулись вiд крику паромщика, який повiдомив, що мандрiвники припливли до острова царицi Цiрцеï: Цiрцея, люта чарiвниця I дуже злая до людей; Якi лиш не остережуться, А ïй на острiв попадуться, Тих переверне на звiрей. Цiрцея всiх людей перетворювала на чотириногих. А пропливти острiв не можна — чарами Цiрцея притягує кораблi до нього. У Цiрцеï на островi французи оберненi в собак, москалi — в кiз з бородою, цесарцi ходять журавлями i т. д. Бiду побачив неминучу, Троянцi всi i пан Еней. Троянцi проспiвали молебень Еолу, щоб той вiтрами вiдвернув ïх вiд клятого острова. Еол молебнем задовольнився i вiдвернув троянцiв вiд бiди. Пливучи морем, Еней побачив русло рiчки Тiбр [рiчка, на якiй знаходиться Рим], а боги якраз i велiли пливти до берегiв Тiбру i тут засновувати царство. Зiйшовши на берег, троянцi почали копати, строïть... Це була латинська земля [центральна частина сучасноï Iталiï], i правивтамцарЛатин [мiфiчний цар, син бога лiсiв та полiв Фавна i нiмфи Марiки]. Вiн був скупим, мав дружину Амату та дочку Лавинiю (Лавису). Дочка Латина була вродливою дiвчиною: Дородна, росла i красива, Приступна, добра, не спесива, Гнучка, юрлива, молода. У Лавинiï було чимало женихiв, але не кожний матерi Аматi подобався. Серед всiх женихiв i Латиновi, i його дружинi та дочцi найбiльше був до душi сусiднiй цар — Турн [цар рутульцiв — iталiйського племенi]. Вiн був: Товстий, високий, кучерявий, Обточений, як огiрок; I вiйська мав свого чимало, I грошикiв таки бряжчало, Куди не кинь, був Турн царьок. Всi мешканцi Латиновоï землi думали про майбутнє весiлля. I якраз напередоднi сватання сюди приплив Еней. Влаштувавшись трохи, Еней послав троянцiв до латинцiв, щоб iз ними познайомитися. Коли троянцi повернулись, то повiдомили Енея, що латини розмовляють якоюсь дивною мовою, не зрозумiлою троянцям: I ми ïх мови не втнемо; Слова своï на ус кончають, Як ми що кажем ïм, — не знають, Мiж ними ми пропадемо. Еней велiв купити граматику латинськоï мови i: Троянське плем'я все засiло Коло книжок, що аж потiло, I по — латинському гуло. За тиждень вже всi знали латинську мову i розмовляли: Енея звали Енеусом, Уже не паном — домiнусом, Себе ж то звали троянус. 10 троянцiв, якi найкраще знали латинську мову, Еней вiдправив послами до Латина, щоб познайомитись iз царем. Послiв iз дарунками, бо Латин був дуже скупий, цар прийняв. Царський палац було прикрашено цiнними картинами, наготували всiляких страв i напоïв. Посли передали такi дари: Лавинiï — килим — самольот, Аматi — скатертину — самобранку та чоботи — скороходи — Латину. Подарунки сподобались, i Латин запросив Енея в гостi i теж дарами наградив, i майже зятем називав, бо вирiшив саме за нього вiддати дочку. З Олiмпу за Енеєм i троянцями слiдкувала Юнона. Iрися розповiла Юнонi, як Енея приймають латинцi, про мир та лад мiж ними. Юнонi не хотiлось, щоб Еней жив спокiйно, i вона вирiшила пролити кров троянську, використавши Турна. Змовившись iз Тезiфонею [фурiєю], наказала ïй: Зроби ти похорон з весiлля, Задай ти добре всiм похмiлля, Хоть би побрали всiх чорти. Таким чином, фурiя за змовою з Юноною вирiшила всiх знедолити: Сама троянцiв всiх поïм, Амату з Турном я з'єднаю I сим Енея укараю, Латину ж в тiм'я дур пушу; Побачать то боги i люди, Що з сватання добра не буде, Всiх, всiх в шматочки потрошу. Тезiфона спустилася з небес до Амати, яка тужила, що не Турн буде ïï зятем, i ще бiльше розпалила ïï серце проти Енея. Потiм Тезiфона напустиласоннаТурна, i бiдолашному приснилося, нiби-то Лавися його зрадила. Прокинувся Турн розлючений i вирiшив розправитись i з Енеем, i з Лати-ном. Вiн послав Енею листа, в якому запрошував на поєдинок сам на сам, а Латину оголосив вiйну. Тезiфона була рада — раденька, але ïй потрiбно було ще i простий люд розiзлити один на одного. I тут фурiя використала цуцика няньки Амати, якого та дуже любила. Фурiя зробила так, що пiдчас полювання на зайцiв собаки троянцiв розiрвали цуцика. Розлючена стара зiбра-ла своïх людей, i пiшли вони бити троянцiв. А троянцi: ...носа хоть кому утруть; I няньчину всю рать розбили — Скалiчили i розпотрошили I всiх в тiсний загнали кут. Пiдбуренi Аматою, Турном, латинцi на вулицях кричали: Вiйна! Вiйна! против троянцiв, Ми всiх Енеєвих поганцiв Поб'єм — iскореним ïх род. Латин не любив воювати, а тому зiбрав своïх вельмож i намагався з'ясувати, з якоï причини Турн оголосив вiйну: Скажiть — з чого вiйна взялася? З чого ся мисль вам приплелася? Коли я тiшився вiйной? Латин сказав вельможам, що вiйсько не готове, що для вiйни немає грошей, що вiн не хоче проливати людську кров, то щоб вельможi про вiйну i не думали. А: Вельможi царство збунтували Против царя всiх наущали... I всi почали готуватися до вiйни. Амата пiдбурювала жiнок, щоб тi допомагали у вiйнi, а ще щоб Енеєвi дочки не дать. А де вмiшаються жiнки: Прощайсь навiк тогдi з порядком, Пiшло все к чорту неоглядком, Жiнки поставлять на своє. Потiм Турн посилає до всiх сусiднiх царств послiв, щоб тi прийшли: Щоб Турновi допомагать: Не дать Енеєвi женитись, Не дать в Латiï поселитись, К чортам енейцiв всiх послать. Енейове вiйсько теж готувалось до вiйни. Частина V Еней роздумує, як знайти вихiдi де отримати допомогу, щоб перемогти Турна: Еней ту бачив страшну тучу, Що на його вiйна несла. В нiй бачив гибель неминучу I мучивсь страшно, без числа. День i нiч шукає виходу Еней, з проханням про допомогу к олiмпським руки простягав, але, видно, боги не спiшили на допомогу. Еней блукає вночi, замислившись, i приходить на берег рiчки Тiбр, де його зморює сон. Енеєвi сниться старий дiд, який пророкує йому пораду, як перемогти Турна: З аркадянами побратайся, Вони латинцям вороги. Троянцiв з ними як з'єднаєш, Тогдi i Турна осiдлаєш, Все вiйсько виб'єш до ночi. Проснувшись, Еней прочитав богам молитви i велiв спорядити два човни рiчкою Тiбр, аж поки на березi не побачать пiд дубом бiлу свиню i тридцять бiлих поросят. Еней велiв ïх заколоти i принести в жертву богам, щоб тi не залишили його без пiдтримки, i поплив по Тiбрудо царя аркадського Евандра просити допомоги. В Евандра вiдбувалося свято, царство пило i гуляло, коли приïхав до них Еней. Син Евандра Паллант провiв Енея до батька, перед яким той сказав, що латинцi вороги i Енея, а вiн, кошовий троянець, маючи хоробре вiйсько, яке натерпiлося вiд злих людей i богiв, хоче перемогти Турна, який веде з ним вiйну. У Турна бiльше вiйсько i сили свiжi, а покоритись йому Еней не хоче. Евандр, мовчки вислухавши Енея, вiдповiв: Дамо вам вiйська в пiдпомогу, I провiанту на дорогу, I грошеняток з якийсь мiх. Еней зi своïми людьми погостювали в Евандра на святi, де ïли й пили рiзнi страви та напоï, на ранок збиралися назад в дорогу. В цей час на Олiмпi Венера пустила своï чари на Вулкана — коваля, щоб той допомiг зробити Енеєвi зброю i мiцну, i дорогу, яка б допомогла здобути перемогу. А оскiльки нiхто не може встояти передчарами Венери, то i Вулкан залучив до роботи всiх майстрiв, але все, про що просила Венера, виконав до ранку. У цей час у Евандра споряджають у дорогу Енея. Дали всього: Списiв, мушкетiв, палашiв, На тиждень сала з сухарями, Барильце з срiбними рублями, Муки, пшона, ковбас, коржiв. Разом з Енеєм Евандр вiдправляє i сина Палланта начальником своïх воïнiв, бо хоче, щоб ледачий син навчився у Енея вiйськовому ремеслу, хоробростi. До воïнiв цар звернувся зi словами: А ви, аркадцi, — ви не труси, Давайте всiм i в нiс, i в уси, Паллант мiй ваш єсть атаман. За його бийтесь, умирайте, Енеєвих врагiв карайте, Еней мiй сват — а ваш гетьман. Евандр попросив i Енея доглянути за сином i ще порадив йому звернутися до лiдiйського народу, який теж може стати йому при нагодi корисним. Пiсля цiєï розмови Еней iз новими силами повертається до троянцiв у старий табiр. Вночi Енеєвi сниться його матiр, яка принесла йому зброю, що викував Вулкан: До збруï що не доторкнеться, Все зараз лайнеться i гнеться, ïï i куля не бере. На щитi були зображенi всi богатирi (Котигорох, Iван — царевич, Кузьма — Дем'ян), якi додавали йому казковоï сили, здатноï вiдбити ворога. Еней збирався напасти на Турна зненацька. Однак тут вмiшалася Юно-на i послала до Турна Iрисю, щоб та попередила його про Енеïв похiд. Iрися застала Турна у наметi, де вiн був у горi вiд любовi до Лависi i пив горiлку. Iрися висмiяла Турна за те, що на вiдмiну вiд Енея, той нiчого не робить. Поглузувавши з нього, Iрися каже: Швидше охмеляйся, Збирать союзних поспiшайся, На нову Трою напади. Послухавши ïï поради, Турн зiбрав i кiнних, i пiших i повiв ïх на крiпость троянцiв. Еней з допомогою ще не повернувся в крiпость, а тому троянцi, забачивши вiйсько Турна, на валу всi залягли i приготувались до вiдсiчi ворогiв. Турновi не вдалося взяти крiпость, i тодi вiн дав наказ спалити троянський флот. Дим вiд його багаття дiйшов аж до богiв. Ця подiя дуже вразила Ве-неру, яка боялась за сина, i прийшла Венерадо Цiбелли [матерi всiх богiв] просити, щоб вона заступилась за троянський флот перед Зевсом. Цiбелла поплакалась Зевсу, що троянський флот стоïть п iд ïï горою ïдою, i що Турновi уроди [воïни] доберуться i до ïï царства, а тому Цiбелла прийшла до Зевса просити захисту i втручання в земнi справи, бо: Мене ж стару, уб'ють, мов гниду, Тебе прогонять вiдсiля. Зевс пообiцяв панiматцi провчити всiх. Вiн своєю силою обернув кораблi троянцiв в сирен, а рутульцi, побачивши таке диво, злякались i почали тiкати в рiзнi сторони. Вночi троянцi пильно охороняли крiпость, бо Турновi не довiряли. I ось у станi Турна стало тихо — всi спочивали вороги. На вартi троянцiв бiля головноï вежi на сторожi стояли Низ i Еврiал — молодi, хоробрi, мiцнi воïни — земляки. Вони не були троянцями, а найнялися до Енейового вiйська i були хорошими йому воïнами. У Низа виник план забратися в Рутульський табiр i перерiзати ворогiв, i цим допомогти Енейовому вiйську. Низ хоче цей вчинок здiйснити сам, бо у Еврiала є стара мати, а в нього нiкого немає, то якщо i загине, то за ним нiхто не буде плакати. Але Еврiал не погоджується на це, вони ж разом Енеєвi на вiрнiсть присягали, то: Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь i матку, Лети повинность iсправлять... Своïм планом вони подiлились з iншими троянцями i просили дозволу на його виконання. I так, одважна наша пара Пустилася в Рутульський стан. А в Рутульському таборi всi спали, сивуха сну ïм пiддала. Низ i Еврiал перерiзали чимало вiйська Турна: Так нашi смiлiï вояки Тут мовча проливали кров; Од ней краснiлися, мов раки,. За честь i к князю за любов. I коли вже поверталися друзi назад, задоволенi своєю роботою, натрапили на Волсентаз полком латинськоï дружини, що ïхав в табiр Турна. Латинцi пiймали Еврiала, а Низ на вербу залiз i сховався. Побачивши товариша в руках ворогiв, Низ кидає списа у ворогiв i тим самим видає себе. Волсент вiдсiк Еврiалу голову на очах у Низа, i Низ йому прямо в серце меч всадив. Латинцi вбили i Низа: Так кончили жизнь козарлюги, Зробивши славнiï услуги На вiчнiсть пам'ятi своєй. Турн думав про нову битву i як помститися троянцям за нiчну рiзню. Вiн звелiв надiти голови Низа i Еврiала на списи i iти на штурм крiпостi. Троянцi впiзнали голови своïх героïв, побачила це i стара мати Еврiала, горе якоï було безмежне. А рутульцi дралися на стiни. Троянцi ж пiсля побаченого горя матерi i долi своïх побратимiв люто вiдбивали ворогiв, не жалiючи ïх. Тодi Турн приставив до брами таран iз колод, i брама упала, подушивши багато троянцiв, однак вони зiбралися з силами i зумiли пролом заложити, тому Турн iз вiйськом не знав, що i робити. Двоє з троянського табору, Геленор та Лик, пiшли на рутульцiв у рукопашню, i Лик навiть тим i одличився, що як до Турна примостився, то з'ïздив добре по зубах. Однак цi двоє загинули вiд рутульцiв, що ще бiльше озлило троянцiв. I зав'язалась жорстока битва: Троянцi, як чорти, озлились, Рутульцiв били наповал. Трiщали костi, ребра, боки Летiли зуби, пухли щоки, З носiв i уст юшила кров. Ремул — родич Турна — звертався так до троянцiв: Чого прийшли ви, голодранцi? Лигать латинськiï потанцi? Пождiть — ваш витiсним ми дух. Начальник троянцiв, Iул Енейович, почувши такi промови, прицiлився i камiнцем Ремулу влучив у лоб, i хвастун бездушно повалився, а у троянцiв дух пiднявся, i пiшли кулачнi боï: Враг на врага сйкав, мов блохи, Кусався, гриз, щипав, душив. Бiля ворiт брами стояли два мiцних воïни — брати Битiас i Пандар, якi нiби пропускали рутульцiв в мiсто, а хто заходив, тих вбивали — це була ще одна пастка для рутульцiв. Коли Турн це розгадав, то привiв допомогу. Загинув Битiас, а Пандар, побачивши смерть брата, зачинив ворота. Але в крiпостi вже був Турн. Пандар кидає в Турна камiнь, i Турн загинув би, однак знову вмiшалися боги — Юнона заслоняє собою Турна, а вiдчувши допомогу богiв, Турн вбиває i Пандара. Окриленi перемогою Турн i рутульцi б'ють троянцiв, що тi хотiли залишити крiпость, аж тут Серест — начальник артилерiï — сказав: Куди? Вам сорому немає! Хто чув? Троянець утiкає! Чого наш славний рiддоживсь! А князь наш бiдний що помислить? Адже ж за воïнiв нас числить, За внукiв славнiйших дiдiв! Присоромленi троянцi гуртом навалились на Турна, Турн вiдступив аж до рiчки Тiбр, стрибнув у воду i пустився вплав. Частина VI В цей час на Олiмпi боги, богинi i пiвбоги зняли Ґвалт i сварки, чим викликали невдоволення Зевса, який у гнiвi сказав: Поступки вашi всi не божi; Ви на сутяжникiв похожi. I радi мордовать людей; Я вас iз неба поспихаю 1 до того вас укараю, Що пасти будете свиней. I своєю владою Зевс забороняє богам вмiшуватися до людей, сказавши: ...тих богiв лишу чинiв, Якi тепер в вiйну вплетуться. Тодi Венера нагадує Зевсовi, що це вiн послав Енея бiля Тiбра оселитись, то ж звiдки там узявся Турн? Що це боги мстять Енеєвi за те, що вiн Венерин син, i не дивлячись на наказ Зевса, розпалили на землi вiйну. I Венера просить у Зевса, щоб жив Iул i жив Еней. Тодi в розмову вмiшалась Юнона. Вона облаяла рiзними словами Венеру, що та доносить на неï ïï чоловiковi — Зевсу. Юнона звинувачує у всьому Венеру. Мiж ними зав'язалась сварка перед Зевсом: Одна другу хотiла бить. Богинi в гнiвi также баби... I, як перекупки, горланять, Одна другу безчестять, ганять I рiд ввесь з потрохом клянуть. Тодi Зевс, щоб зупинити ïх, на них нагримав i ще раз суворо попередив, щоб нiхто i нiяк не допомагав людям. А на землi Турн знову повiв своïх воïнiв на крiпость. Битва була цiлий день — насилу розвела ïх нiч. А вночi до городка, що Турн облiг, Еней з Паллантом i вiйськом на-(иiмжався. Еней не спав в човнi, а думав: Як Турна — ворога побити. Царя Латина ускромити I успокоïти народ. Аж тут, дивлячись у воду, Еней бачить видиво — нiби одна iстота у виглядi дiвчини — мавки розповiдає йому, що сталося з троянцями у його вiдсутнiсть i про те, як ледь знову не згорiв його флот, якби не Зевс. I лиш зажеврiв день, як Еней узрiв свiй стан в осадi, кинувся з новими силами на допомогу. Троянцi з крiпостi побачили його, i зав'язалась битва. Еней трощив ворогiв. Мужньо бився i Паллант. Досвiченi рутульцi вiдразу помiтили новачка, однак Паллант зумiв розправитися з такими рутульськими воïнами, як: Даг, Гiбсон, Ретiй, Фарет, Демоток, Галес. У поєдинку Турна з Паллантом Паллант спочатку нанiс сильний удар, але Турн зумiв перемогти молодого лицаря i вбив його, а потiм посадив мертве тiло на коня i вiдправив у стан троянцiв: Таку побачивши утрату, Аркадцi галас пiдняли, Клялися учинить одплату, Хоча би трупом всi лягли. Еней з новим завзяттям кидається у бiй, щоб помститися за смерть 1 Iалланта: Махне мечем — врагiв десятки Лежать, повиставлявши п'ятки: Так в гнiвi сильно ïх локшив. Еней убив Мага, Нума, Сереста, Тарквiта, Камерта, Луку та iнших ру-тульських молодцiв. I ось Еней з Iулом возз'єднались: Iул, як комендант iсправний, Енеєвi лепорт подав. Тобто розповiв про все, що сталося в крiпостi у його вiдсутнiсть. В цей час на небi Зевс поглядав на вiйну i намагався помиритися з дружиною Юноною, а хитра Юнона хотiла з цього мати зиск i упросила Зевса залишити життя Турновi. Домоглася Юнона свого любощами. Юнона у виглядi Енея явилась до Турна. Турн, побачивши свого ворога, кинувся його вбити. Юнона (все ще в образi Енея) прибiгла до моря i сховалась у байдаку, а Турн шукав розправи з марою Енея, стрибнув у байдак — Юнона перетворилася на зозулю i полетiла, а Турн уже був серед моря: Турн глядь, аж вiн усе средь моря, Трохи не луснув з серця — з горя, Та мусив плить, де жив отець. А Еней тим часом побив багато ворогiв i з приходом ночi був п'яний, єлежив... На ранок троянцi ховали мертвих, а Еней взяв доспiхи рутульсь-кого лицаря Мезентiя та на пень для втiхи посадив, бо вiн подумав, що опудало Мезентiя допоможе ïм вiдкрити мiсто латинцiв. Вiддавши останнi почестi Палланту, Еней тiло з охороною вiдправив у столицю батька Палланта Евандра. Провiвши тiло Палланта, Еней повернувся у крiпость, де його чекали посли рутульськi з проханням вiддати тiла мертвих, щоб землi предати, нехай князь милость сю явить. На це Еней сказав, що навiщо рутульцям воювати з Енеем, який не держить на них зла, що його ворог — Турн. Це Турн не хоче, щоб Еней був латинським князем i одружився з дочкою царя Латина. Але який зиск рутульцям, хто буде князем: Турн чи Еней? I нехай поєдинок мiж ними вирiшить долю цiєï вiйни: Ми зробим з Турном поєдинок, Про що всiх кров проливать? Послам латинським ця пропозицiя була до душi, i вони обiцяли донести ïï до Латина: I мировую тут зробили, На тиждень, два або i три... В цей час люди ремонтували мiсто, наводили порядки, гуляли, ховали воïнiв: Про Турна ж всi кричали смiло, Що за своє любовне дiло Погубить даром ввесь нарiд. А в таборi царя Латина вельможi, порадившись iз воïнами-героями, прийшли до угоди помиритись з Енеєм i вiдiслати йому дари. А лицарДран-сес наполягав, щоб: Нехай лиш Турн, що верховодить I всiх панiв за кирпи водить, З Енеєм порiвня плеча. . Також вiн пропонував, щоб Тури нiколи не приходив у латинську землю, а Енеевi вiддати Лавинiю i цим сватовством укласти мир надiйний: Сим сватовством нам мир даруєш I царства рани урятуєш; Дочцi ж з Енеєм буде рай. А Турновi сказав: Еней тебе лиш визиває, А нас, латинцiв, не займає, Iди з троянцем потягайсь. Коли ти храбрий не словами, Так докажи нам те дiлами — Побить Енея постарайсь. I хоч як цього не хотiлося Турновi, вiн погодився на бiй з Енеєм. А поки йшли цi всi дебати, троянцi готувались до штурму латинського мiста. Знову почалася вiйна, але вже бiля брам латинцiв. Амата настояла на тому, щоб цар не вiддавав дочки за Турна, кажучи, що така воля богiв, боТурн не зробить дочку щасливою. А насправдi сама була закохана в Турна i не хотiла мати його зятем. Однак вона i не хотiла, щоб Турн бився з Енеєм. Другого дня вранця два табори займали позицiï, щоб спостерiгати за поєдинком Турна i Енея. Тут Юнона знову вирiшила допомогти Турновi. Вона посилає мавку вод Ютурну [сестру Турна] спасати брата. Ютурна робить так, що воïн — латин пускає в троянцiв стрiлу i вбиває Гиллипенка, що родом iз аркадцiв. Знову зав'язалась бiйка: Кричать, стрiляють, б'ють, рубають, Лежать, втiкають, доганяють, Все вмиг зробилось кулiшем. Еней намагався зупинити всiх, але якась стрiла попала i йому в стегно — Енея поранено. Це помiтив Турн, i почав вбивати смiливо троянцiв. Побив багацько Турн заклятий. Енея лiчив Япiд, i не без допомоги Венери, слова якiсь наговоривши, зробив лiки i вилив на рану Енеєвi. Чудотворнi лiки подiяли, i Еней знову почав битися з ворогами. Ютурна ж вдалась до хитрощiв i управляла кiньми Турна, спасаючи таким чином його вiд загибелi. Вона намагалась запустити камiнь в Енея, але той вчасно ухилився. Це ще бiльше розпалило Енея, i вiн веде воïнiв на приступ Латинового мiста. Безлiч стрiл полетiло на мiсто, i воно почало горiти. Амата, подумавши, що Турн загинув, з горя повiсилась. Смерть Амати всiх сполошила: Латин ледве устояв на ногах, а Лавинiя одяглася вусе чорне i перед дзеркалом кривитись жалiбно училась i мило хлипати в сльозах. А Турн, дiзнавшись про смерть Амати, виходить на поєдинок з Енеєм. Еней вибив меча з рук Турна, i нiхто не хоче допомогти царю: Бiжить пан Турн i репетує, I просить у своïх меча; Нiхто сердеги не рятує Од рук троянська силача! Однак знову Юнона, рукою Ютурни, дає меч Турну. Зевс розгнiвався на Юнону i сказав: Уже ж вiстимо всiм богам: Еней в Олiмпi буде з нами Живитись тими ж пирогами, Якi кажу пекти я вам. Тобто Еней стане безсмертним, як усi боги, а безсмертного не можна вбити, тому Зевс радить Юнонi заспокоïтись. Нарештi Юнона погоджується з таким рiшенням Зевса, але вимагає, щоб на царствi був Еней: Но тiльки щоб латинське плем'я Удержало на вiчне врем'я Iмення, мову, вiру, вид. Тодi боги Ютурну в воду одiслали, щоб не допомагала брату, тим самим лишивши Турна його сили, i Еней списом майже вбив Турна. Турн прохав вiдправити його труп до батька, i Еней майже пожалiв Турна i хотiв залишити йому життя, однак тут побачив на плечi у Турна Паллантову ладунку, i в нього вiд гнiву задрижали уста: Так ти троянцям нам для смiха Глумиш з Паллантова доспiха I думку маєш буть живим? З цими словами Еней, щоб помститися за смерть Палланта, направляє свiй меч у рот рутульця i тричi повертає, щоб бiльше не було хлопот: Душа рутульська полетiла. До пекла, хоть i не хотiла, К пану Плутону на бенкет. Живе хто в свiтi необачно, Тому нiгде не буде смачно, А бiльш, коли i совiсть жметь.

Метки ЛIТЕРАТУРА КIНЦЯ XVIII — ПЕРШИХ ДЕСЯТИЛIТЬ XIX СТОРIЧ, ЕНЕÏДА, IВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
ЕНЕ&IUML;ДА


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация